Живий виступ для артиста – це особлива цінність, яку ми ще більше почали цінувати (а дехто тільки почав по-справжньому), коли в нас її забрали. Чи не вперше у 2021 році я насправді відчула смак сцени, глядача, фестивалю. У фантастичній атмосфері замку 14 ст. проходив «Європейський weekend», де в мене була ціла година, щоб насолодитись «розмовою» з глядачем.

Живое выступление для артиста – это особая ценность, которую мы еще больше стали ценить (а некоторые только начали по-настоящему), когда у нас ее забрали. Едва ли не впервые в 2021 году я на самом деле почувствовала вкус сцены, зрителя, фестиваля. В фантастической атмосфере замка 14 века проходил «Европейский weekend», где у меня был целый час, чтобы насладиться «разговором» со зрителем.

З одного боку, це так мелодично звучить і здається, що нема нічого важкого в тому, щоб вийти на сцену і робити те, чим ти живеш вже протягом 19-ти років, саме стільки я професійно займаюсь вокалом. Але в реальному закулісному житті все трошки відрізняється від того, що пропонує нам уява. Загалом тільки зараз входить розуміння в суспільство, що професія артиста не менш важка, ніж будь яка інша, і вже в минуле відходять стереотипи, що «мікрофон співає сам», але все ж думаю, вам було б цікаво подивитись на це моїми очима.

С одной стороны, это так мелодично звучит и кажется, что нет ничего сложного в том, чтобы выйти на сцену и делать то, чем ты живешь уже в течение 19 лет, именно столько я профессионально занимаюсь вокалом. Но в реальной закулисной жизни все немного отличается от того, что предлагает нам воображение. В общем, только сейчас приходит понимание в обществе, что профессия артиста не менее тяжелая, чем любая другая. И уже в прошлое уходят стереотипы «микрофон поет сам», но все же я думаю, вам было бы интересно посмотреть на это моими глазами.

Підготовка до одної години виступу (це було 17 пісень) почалась задовго до того моменту, коли я вийшла на сцену. I якщо порівнювати з приготуванням їжі, наприклад, то вихід на сцену – це дегустація страви, а ми ж пам`ятаємо з вами, який шлях проходить будь який продукт, перш ніж потрапити до нас на стіл, починаючи від насіння, закінчуючи власне приготуванням і навіть покупкою тої самої тарілки, на яку ми і викладаємо вже готову страву. Ось це порівняння я обрала, найбільш вдале на мою думку, так от, не буду казати, що підготовка до виступу розпочалась ще з тих пір, як я поступила в музичну школу, постійних репетицій замість будь-яких занять, що мали мої однолітки. Я пам`ятаю тільки конкурси, репетиції, навчання, студії і рідкі вихідні вдома. І почалось воно не тоді, коли в 12 років я отримала свою першу заплату за виступ в найпрестижнішому ресторані міста і коли тато мені сказав: «Тепер ти професіонал, бо тобі платять за твій виступ». Скажемо, що почалось все за місяць до того, я обирала репертуар, продумувала кожну пісню, як вона буде звучати, чи буде цікава тому глядачу, що має прийти на фестиваль (не бачачи глядачів, дуже важко підбирати пісні, але в тому і різниця між виступом в ресторані, де ти приходиш і бачиш публіку, для якої будеш співати, і вже на цьому ґрунтується твій вибір, від виступу на сцені, коли ти мусиш включати весь свій досвід, інтуїцію, щоб підібрати те, що точно сподобається людям різного віку, статусу і національності), проспівувала кожну пісню. Репетиції – це як тренування в спортсменів: в тебе може не виходити, ти можеш знервуватись, навіть плакати, але врешті решт мусиш знайти ключик, як скерувати свій організм так, щоб він, як інструмент, дав потрібний звук. Далі був підбір образу, сукні, макіяжу, зачіски, взуття. Все таки виспівати практично концерт задача з непростих.

Подготовка к целому часу выступления (это было 17 песен) началась задолго до того момента, когда я вышла на сцену. И если этот процесс сравнивать, например, с приготовлением пищи, то выход на сцену – это дегустация блюда. А мы помним с вами, какой путь проходит любой продукт, прежде чем попасть к нам на стол, начиная от семян и заканчивая собственно приготовлением и даже покупкой той же тарелки, на которую мы и выкладываем уже готовое блюдо. Вот это сравнение я посчитала наиболее удачным. Не буду говорить, что подготовка к выступлению началась еще с тех пор, как я поступила в музыкальную школу, с постоянных репетиций вместо любых занятий, которые были у моих сверстников… Я помню только конкурсы, репетиции, обучение, студии и редкие выходные дома. И началось оно не тогда, когда в 12 лет я получила свою первую заработную плату за выступление в престижном ресторане города и когда папа мне сказал: «Теперь ты профессионал, потому что тебе платят за твоё выступление». Скажем, что началось все за месяц до того, как я вышла на сцену фестиваля, с выбора репертуара, с продумывания каждой песни, как она будет звучать, будет ли интересна тому зрителю, который придет на фестиваль (не видя зрителей, очень трудно подбирать песни, но в том и разница между выступлением в ресторане, где ты приходишь и видишь публику, для которой будешь петь и уже на этом основывается твой выбор, и выступлением на сцене, когда ты должен включать весь свой опыт, интуицию, чтобы подобрать то, что точно понравится людям всех возрастов, статусов и национальностей), с пропевания каждой песни, ведь репетиции – это как тренировка у спортсменов: у тебя может не выходить, ты можешь нервничать, даже плакать, но в конце концов должен найти ключик, как направить свой организм так, чтобы он, как инструмент, дал нужный звук. Дальше был подбор образа, платья, макияжа, прически, обуви. Все таки отпеть концерт – это задача не из простых.

Власне у день виступу, незалежно цей виступ займе годину чи це буде всього одна пісня, увесь день йде на підготовку. Виступ був на 16 год, але мій ранок почався о 7 годині ранку – стільки часу потрібно, щоб підготуватись, зробити макіяж, зачіску, приїхати, провести sound chek (пробу мікрофону і апаратури). В той день було досить жарко, і я знала, що воду на сцену з собою точно потрібно брати (окреме мистецтво – пити воду так, щоб встигнути між піснями і при цьому не набридати цим глядачу, але це просто необхідність, особливо у таку спеку).

Собственно в день выступления, неважно, займет это выступление час или это будет всего одна песня, целый день уходит на подготовку. Начало выступления было назначено на 16:00, но мое утро началось в 7:00 – столько времени нужно, чтобы подготовиться, сделать макияж, прическу, приехать, провести sound chek (пробу микрофона и аппаратуры). В тот день было довольно жарко и я знала, что воду на сцену с собой точно нужно брать (отдельное искусство – пить воду так, чтобы успеть между песнями и при этом не надоедать этим зрителю, но это просто необходимость, особенно в такую ​​жару) .

Не важливо, який раз ти виходиш на сцену – 20-й, 200-й чи 2000-й (доречі, цікаво було порахувати, скільки разів виходила я, але направду не знаю, як це зробити, враховуючи, що тільки конкурсів було приблизно 100) – ти хвилюєшся, тому що не буває абсолютно однакових виступів, щоразу є щось нове і, відповідно, як і для кожної людини, щось нове – це завжди стрес.

Не важно, какой раз ты выходишь на сцену – 20-й, 200-й или 2000-й (кстати, интересно было сосчитать, сколько раз выходила я, но действительно не знаю, как это сделать, учитывая, что только конкурсов было около 100) – тывсе равно волнуешься, потому что не бывает абсолютно одинаковых выступлений, каждый раз что-то новое и, соответственно, как и для каждого человека, что-то новое – это всегда стресс.

Цього разу я обрала яскраву червону сукню і перевірені роками підбори, у яких мені доводилось виспівувати по 6 годин. Починала з повільних, релаксових пісень, щоб трохи познайомити публіку з собою, розслабити, налашувати на хвилю музики. Це були повільні версії на такі відомі світові хіти як «It`s my life», «Senyorita», «Mon mec a moi». Доречі, на сцені час йде значно швидше, і пісню ти сприймаєш трохи не так, як глядач. Вона проноситься дуже швидко, адже одночасно в твоїй голові лунає дуже багато задач, і ти маєш бути в максимальній увазі до дійсного моменту, щоб контролювати своє тіло і голос на 200%. Коли почались більш швидкі пісні і я підвелась зі стільчика, на якому просиділа релакс частину, я усвідомила, що не можу не те що танцювати, а й ходити по сцені, оскільки вона просто роз`їжджалась під мною. Справа в тому, що сцена була обладнана під бої MMA і складена з багатьох дошок, які не розраховувались на підбори, як ви зрозуміли, і роз`їжджались мало того що в сторони, то ще й рухались вгору/вниз =)

На этот раз я выбрала яркое красное платье и проверенные годами каблуки, в которых мне приходилось петь по 6 часов подряд. Начинала я с медленных, раслабляющих песен, чтобы немного познакомить публику с собой, расслабить, настроить на волну музыки. Это были медленные версии на такие известные мировые хиты как «It`s my life», «Senyorita», «Mon mec a moi». Кстати, на сцене время идет значительно быстрее, и песню ты воспринимаешь немного не так, как зритель. Она проносится очень быстро, ведь одновременно в твоей голове звучит очень много задач, и ты должен быть в максимальном внимании к настоящему моменту, чтобы контролировать свое тело и голос на 200%. Когда начались более быстрые песни и я поднялась со стульчика, на котором просидела релакс часть, я осознала, что не могу не то что танцевать, но и ходить по сцене, поскольку она просто разъежалась подо мной. Дело в том, что сцена была оборудована под бои MMA и составлена ​​из многих досок, которые не рассчитывались на каблуки, и доски двигались мало того, что в стороны, так ещё и вверх / вниз =)

І ось вам артистичний екстрим – співаючи, ти маєш щупати, шукаючи хоча б одне місце, де можеш твердо стояти, при цьому пробуючи танцювати, передавати емоцію і вирішувати ще 10 задач, як мінімум, які і так є завжди в голові, коли ти співаєш. Тричі спіткнувшись так, що потім я лікувала ноги місяць (забігаючи наперед), я розумію, що не зможу стояти, як вкопана, усі наступні найбільш швидкі і драйвові треки і приймаю рішення зняти підбори і продовжувати виступ босоніж, при тому, що образ був в мене не зовсім для босих ніг, але на той момент я прийняла саме таке рішення, в першу чергу для свого здоров`я! Зате яку я відчула свободу! Я могла танцювати без страху і падінь, почувати себе вільною в рухах і долі, яку я повторила після Насті Каменських, в якої на одному з найвідповідальніших виступів гурту «Потап і Настя» зламався каблук, і вона також зняла босоніжку, правда встигла тільки одну.

И вот вам артистический экстрим – в процессе исполнения песни ты щупаешь ногой пол, ища хотя бы одно место, где можешь твердо стоять, при этом пытаясь танцевать, передавать эмоцию и решать еще 10 задач, как минимум, которые и так всегда в голове, когда ты поешь. Трижды споткнувшись так, что потом я лечила ноги целый месяц, я понимаю, что не смогу стоять, как вкопанная, все следующие наиболее быстрые и драйвовые треки и принимаю решение снять каблуки и продолжать выступление босиком, при том что образ у меня был не совсем для босых ног. Но на тот момент я приняла именно такое решение, в первую очередь для своего здоровья! Зато какую я почувствовала свободу! Я могла танцевать без страха и падений, чувствовать себя свободной в движениях и в судьбе, которую я повторила после Насти Каменских, у которой на одном из самых важных выступлений группы «Потап и Настя» сломался каблук, и она также сняла босоножку. Правда, успела только одну.

Що ж, тепер я запишу цей виступ до одного з тих екстремальних, в яких мені доводилось бувати і знаходити вихід, а потім зі сміхом розказувати за дружньою вечерею.

Что ж, теперь я запишу это выступление в своей памяти как одно из экстремальных, в которых мне приходилось бывать и находить выход, а потом со смехом рассказывать за дружеским ужином.